Аналіз музичного твору: Ф. Шопен - Рондо № 1 ор. 1 c-moll

Цей твір написаний у вільній несистемній формі, згідно з класифікацією, поданою у підручнику „Музична форма” під редакцією Ю.Н.Тюліна (М,1974). Найближче всього його форма відповідає формі рондо.

Схема форми така: А В С А Д В₁ А

Рондо має невеличкий вступ (4т.), побудований на ритмічному обігруванні тонів Тоніки та Домінанти, викладенних в унісон.

Розділ А (Рефрен), с- moll – складається з двох розділів.

Перший розділ експонує основну тему в простій двочастинній репризній формі з серединою продовжуючого типу А(а+в) + А₁(а +в).
Перша частина цієї форми представляє собою однотональний період неповторної будови з хвильоподібним рухом – перше речення підіймається, друге опускається. Обидва каданси на тоніці, серединний – у положенні терції, кінцевий – пріми. Кожне речення складається з трьох фраз (1+1+2тт. – масштабно-тематична структура підсумовування)
За жанром, це опосредкована танцювальність, де синкопований ритм видає саме жанр мазурки. Натяк на жанр мазурки також роблять характерні гармонічні звороти (Д-Т), повторність побудов, численні мелізми, варіантність розвитку мелодії. Хоча за характером це скоріше „роздум про мазурку”, оскільки немає яскравої зображальності, рух досить врівноважений. А повтор однієї фігури у трьох регістрах, а також пауза замість акорда на останній долі такта додають образу нереальності.
Середина двочастинної форми представляє варіантний повтор першого речення в тональності B-Dur. Репріза повторює друге речення першої частини в основній тональності.

Невелике завершення-зв’язка (2+2тт.)  побудоване на діалозі видозміненої інтонації вступу та хроматизованої інтонації кадансу. Саме з цієї інтонації виростає  розвиток наступного розділу, де спочатку йде секвенційний хроматичний рух вниз, а потім секвенційне кадансування, при чому кожна невелика побудова повторюється по декілька разів.

Розділ В (перший епізод) H-Dur, gis-moll

Перший розділ цього епізоду експонує матеріал у формі, яку можна було б назвати простою тричастинною з серединою продовжуючого типу і динамізованною репрізою, якби вона була завершеною, а не модулювала у gis-moll.
Перша частина цієї форми – однотональний квадратний період повторної будови, двічі повторений. За характером, у порівнянні з темою рефрену в ній більше відчувається наспівність, хоча і поєднана з танцювальністю, завдяки широким стрибкам мелодії та ритмічному урізноманітненню.
Середина представляє собою два речення, які за характером більш стримані, завдяки хоральній фактурі.
Репріза починається в тональності dis-moll, і секвенційно підіймається через cis-moll до gis-moll, затверджуючись у ній. Вона схильована завдяки фігураціям у супроводі, та насиченому секвенційному і тональному розвитку Саме на репрізу припадає кульмінація тричастинної форми.

Другий розділ епізоду В представляє собою, як і в рефрені, розтягнуте у часі кадансування в gis-moll.

Розділ С (другий епізод) As-Dur

Побудований з двох восьмитактів, другий з котрих повторює матеріал першого, транспонуючи його на кварту вниз.
В порівнянні з іншими темами цей розділ більш рухливий завдяки тріольній акордовій фігурації. Мелодія будується із невеликого мотиву, в якому поєднується маршовість (пунктирний ритм) та декламаційність (стрибок на сексту вгору). Цей мотив секвенційно спускається і завершується кадансом.

Невелика зв’язка, що спирається на остинатне проведення тону „соль” у мелодії (домінанта c-moll) приводить до проведення рефрену (розділ А) у основній тональності. В рефрені розділ з нисхідним хроматичним рухом розширений і проводиться спочатку в c-moll, далі в b-moll, і модулює в Des-dur.

Розділ Д (третій епізод) Des-dur

Складається з двох розділів.

Перший розділ можна класифікувати як просту двочастинну форму АА₁, яка складається з двох періодів (16т.+15т.), що відрізняються тільки кадансами. За характером це стверджувальна енергійна частина, що досягається завдяки перевазі у жанрових основах моторики (етюдності) та маршовості (пунктирний ритм, проста гармонія).

Другий розділ побудовано з окремих „хвиль” арпеджіо, що ніби перекривають одна одну, створюючи таким чином мелодичну лінію у верхньому голосі. Але навіть тут можна виділити побудову, що нагадує період (16т.)

Друге проведення цього „періоду” раптово переривається, приводячи до проведення частини В₁ у тональності Des-dur. В порівнянні з частиною В вона скорочена – залишився лише перший  розділ, та більш схвильована – це кульмінаційний розділ всієї форми.
Зв’язка перед рефреном повторює матеріал зв’язки з розділу С.

Останнє проведення рефрену A також скорочене до першого розділу.

Таким чином ми можемо бачити еволюцію образів від танцювального образу у рефрені, через посилення наспівності, декламаційності, до маршово-етюдного образу в епізоді Д. В останніх тактах рондо з’являються узагальнюючі маршові інтонації.

{jcomments on}